
Впровадження мисливського землекористування — складне завдання, яке вимагає врахування численних екологічних, економічних і технологічних аспектів. Успіх у підтриманні мисливського поголів’я залежить від забезпечення відповідної структури середовища існування. Природна здатність територій для дрібної дичини забезпечувати харчування значно варіюється залежно від пори року та типу середовища. Весною та влітку сільськогосподарські угіддя тимчасово можуть підтримувати популяцію дичини, але взимку, особливо при ранньому снігопаді, лише захищені місця — очеретяники, лісосмуги та дерева вздовж полів — слугують надійним прихистком. Відсутність регулярного зимового підгодовування призводить до зниження чисельності дичини або її міграції.
Саме тому кожне мисливське господарство має щороку проводити огляд меж угідь, оцінюючи природні кормові ресурси і їхню здатність підтримувати популяцію. Враховуючи різні харчові потреби видів дичини, важливим є також знання про типи середовищ і структуру посівів.
Потреба у мисливських угіддях базується на характеристиках конкретної мисливської ділянки — її поголів’ї, щільності та продуктивності території. Мисливські господарства повинні адаптувати свої стратегії до місцевих умов із метою досягнення оптимальної ефективності мисливського господарства. Перед створенням мисливських угідь обов’язково слід ретельно перевірити доцільність, можливість реалізації, економічність та способи їх впровадження. Для прийняття таких рішень необхідні точні дані про чисельність дичини та кількість і якість природних кормів.
Для підтримки популяції дрібної дичини і забезпечення можливості полювання потрібні такі мисливські угіддя, які слугують не лише джерелом корму, а й місцем укриття і розмноження.
Особливо це важливо поблизу фазанарських господарств, де молоді пташенята використовують рослинність мисливських угідь (суданська трава, просо, зернові культури) як сховище, а згодом — як основу харчування. В зимовий період такі території є чудовими укриттями і одночасно зручними місцями для організації полювання.
Менш використовувані сільськогосподарські ділянки — особливо віддалені, зарослі бур’янами або з низькою родючістю — теж можуть ефективно використовуватися як мисливські угіддя. Тут особливо добре підходить густо посіяна кукурудза, оскільки її низько розташовані качани легко доступні для фазана, а щільні стебла створюють надійне укриття навіть під час сильних снігопадів. Ці угіддя підходять для денного та нічного перебування дрібної дичини.
Недоліки інтенсивного сільського господарства
Раніше, у період дрібного селянського господарювання з екстенсивною системою, різноманітна ландшафтна структура — лісосмуги, перелоги, невеликі дерева — створювала ідеальні умови для зайців і фазана. Натомість сучасне інтенсивне господарювання з великими полями і монокультурами суттєво погіршило умови для дрібної дичини. Через це роль мисливських угідь зростає, особливо поблизу місць з природними укриттями. Декілька гектарів орендованої землі можуть забезпечити достатню кормову базу.
Серед природних середовищ особливе значення мають лісосмуги, що захищають поля і дороги — вони є відмінними місцями для розмноження і сховищем дичини, а також значною мірою допомагають пережити зиму. На жаль, поширення великих сільськогосподарських машин і застосування засобів захисту рослин призвели до знищення або погіршення стану багатьох таких лісосмуг. Дослідження показують, що там, де природні середовища ще збереглися, часто немає потреби додатково створювати мисливські угіддя.
Особливості мисливських угідь для дрібної дичини
Визначальним для продуктивності мисливських територій є наявність природних кормів у конкретному сезоні, адже вони є основою харчування і розмноження дрібної дичини. Важливо пам’ятати, що будь-яка площа, покрита рослинністю, має певну цінність як мисливські угіддя.
За даними досліджень Габора Кьолюса, у середньому по країні на 10 000 га мисливських угідь можна утримувати близько 0,9 дрібної дичини на гектар із середньою масою 1,93 кг без шкоди для сільськогосподарських культур.
Також слід враховувати харчові потреби різних видів: наприклад, польовий заєць споживає виключно рослинну їжу — сільськогосподарські культури, лугову і лісову рослинність, кору дерев. Натомість фазан живиться на 20-40% комахами, решта раціону — насіння бур’янів і зелень. Через це дуже важливо знати, які рослини і коли слугують їжею для дрібної дичини.
Однак не варто застосовувати надто жорсткі, штучні категорії, як це робиться у великих мисливських господарствах, бо ситуація з дрібною дичиною значно складніша.