Одним із ключових завдань мисливського господарства є забезпечення тривалого існування диких тварин, особливо великої рогатої дичини, у природних умовах їхнього проживання. Для мисливських товариств, що працюють у лісистих районах, особливе значення має організація мисливських угідь — територій, що доповнюють або частково замінюють природну кормову базу тварин. Правильне розташування, облаштування та підтримка таких угідь позитивно впливають на здоров’я та поведінку дичини, допомагають уникнути шкоди від тварин, оптимізують можливості полювання і підтримують баланс між лісом, дичиною та господарською діяльністю.
Основні фактори, що визначають чисельність великої дичини
Розмір популяції таких видів, як благородний олень, даблка, косуля, муфлон та дикий кабан, перш за все залежить від особливостей середовища проживання — екологічних умов і доступності корму. Ці тварини зазвичай мешкають у лісових масивах, які в Україні можна чітко виділити за природними і господарськими ознаками. Косуля, завдяки своїй адаптивності, часто віддаляється від великих лісових масивів, тоді як інші види, особливо олень і кабан, потребують збереження лісової структури й кормової ємності.
Природна кормова база та її вплив на дичину
Природна кормова база — це обсяг і якість кормів, доступних у конкретній місцевості, що безпосередньо впливає на поселення, розмноження і довгострокове виживання тварин. Розповсюдження видів чітко відповідає закономірностям популяційної динаміки.
Улюблені місця проживання диких тварин
В Україні підходящими для великої дичини є:
- Дубово-ясеневі лісові масиви на сході країни з добре розвиненим чагарниковим покривом.
- Ліси середньогір’я з буковими і в’язовими насадженнями (наприклад, у Карпатах, Поліссі).
- Лісові комплекси півдня країни з чагарниковими зонами та змішаними лісами.
- Вологі лісові угіддя біля річок з багатою підліскою.
Косулі властива більша пристосованість до змін середовища, вона часто оселяється поза великими лісами, тоді як дикий кабан віддає перевагу густим чагарникам і водно-болотним угіддям. Кабани успішно пристосовуються навіть до змін середовища на малих площах, з’являючись там, де раніше їх не було.
Вплив змін навколишнього середовища
Стійкість популяції великої дичини значною мірою залежить від трансформації господарських форм, зростання монокультурного землеробства та змін у правових аспектах використання земель. Надмірна чисельність тварин та зниження ємності середовища створюють серйозні проблеми не лише для мисливців, але й для сільськогосподарських підприємств.
Поради щодо створення мисливських угідь
Перш ніж розпочати інтенсивне мисливське господарство, слід провести комплексний аналіз територій. Особливу увагу приділяють вільним від лісу чи непридатним для лісорозведення землям. Також враховують традиційні місця збору і переходів дичини — ці зони природно підходять для облаштування мисливських угідь.
- Використання місць збору дичини («бюгель»)
Ці території слугують для парування оленів і боїв між самцями, тому рослинність на них часто пошкоджена. Через це мисливські угіддя краще розміщувати поруч, але не безпосередньо на них, щоб не зашкодити тваринам і не порушувати етику полювання.
- Розташування біля шляхів пересування дичини («вандвальт»)
Мисливські угіддя повинні розміщуватися поблизу звичних маршрутів пересування тварин. Інакше дичина може віддавати перевагу полям і сільськогосподарським угіддям, уникаючи маловідомих мисливських ділянок.
- Використання деградованих лісових масивів
У багатьох мисливських господарствах є ділянки з деградованими лісами, де пошкоджені дерева або ослаблена структура лісу. Раніше такі території переводили під лісорозведення, але іноді доцільно перетворювати їх на мисливські угіддя. Особливо це стосується лісів з постійно пошкодженим підліском, які, хоч і не мають великої лісової цінності, є цінним джерелом корму для дичини взимку та ранньою весною.
Якщо лісовий масив вичерпав кормовий потенціал тварин і не має економічної чи екологічної цінності, його можна законно перетворити на мисливське угіддя. Такі території зазвичай добре використовуються дичиною.
